Для визначення інфузійних препаратів зазвичай вживають два основні терміни: кровозамінники та плазмозамінники.
Проте в даний час вони не повністю характеризують всі існуючі інфузійні розчини.
Так дезінтоксикаційні препарати або препарати для парентерального харчування не відносяться до кровозамінників та плазмозамінників.

Дія комплексних препаратів, які усувають порушення електролітного та кислотно-основного балансу також важко віднести тільки до крово- або плазмозаміщення. Тому для засобів, що використовуються в інфузійній терапії більш точне вживання терміну «препарати для інфузійної терапії».

Існують різні класифікації препаратів для інфузійної терапії.

Зупинимося коротко на основних класифікаціях.

У 1970 році Багдасаров А.А., Гроздов Д.М., Васильєв П.С. виділяли:

• Протишокові засоби;
• Дезінтоксикаційні засоби;
• Засоби для парентерального харчування.

У 1973 році Гаврилов О.К. інфузійні препарати розділив на класи:

1. Коректори процесів кровотворення (гальмування, прискорення);
2. Гемокоректори, що моделюють дихальні функції крові (переносники газів крові);
3. Регулятори гемодинаміки (наповнювачі, гемодилютанти, реокоректори, інгібітори інтерорецепторів, перфузійні середовища, регулятори електролітного складу);
4. Дезінтоксикатори (гемосорбенти, антидоти, регулятори кислотно-лужної рівноваги, блокатори токсинів);
5. Діуретики;
6. Засоби для парентерального харчування (амінокислоти, жири, вуглеводи);
7. Стимулятори та інгібітори захисних функцій крові;
8. Регулятори коагулогічних властивостей крові;
9. Стимулятори та інгібітори ензимогенезу клітин системи крові.

У 1998 Мокєєв І.М. розробив функціональну класифікацію, яка включає шість основних груп:

• Перша група.
  В цю групу входять препарати для лікування крововтрати, шоків різної етіології, відновлення гемодинаміки, поліпшення мікроциркуляції, засоби для гемоделюціі;
• Друга група.
  В цю групу входять дезінтоксикаційні рідини. Вони застосовуються для лікування захворювань які супроводжуються інтоксикацією: опіки, отруєння, різні токсикози, гемолітична хвороба новонароджених, променева хвороба, хвороби нирок і печінки;
• Третя група.
  Сюди входять препарати для парентерального харчування: суміші амінокислот, білкові гідролізати, жирові емульсії, вітамінні суміші;
• Четверта група.
  В цю групу входять рідини які регулюють водно-електролітний і кислотно-основний обмін: кристалоїдні сольові розчини, осмодиуретики;
• П’ята група.
  До цієї групи відносяться переносники кисню (знаходяться ще в розробці);
• Шоста група.
  В цю групу входять комплексні кровозамінники.

Ці класифікації мають ряд недоліків. Деякі інфузійні препарати, через свій широкий діапазон, можуть належати до різних груп. Також ці класифікації досить громіздкі.

Більш раціональною є класифікація за хімічною структурою.

Кількість речовин, що використовуються для створення препаратів інфузійної терапії, досить обмежена. Тому не дивно, що у своїй практичній діяльності лікарі частіше вживають терміни типу «декстрани» або «сольові розчини», ніж «гемодинамічні препарати» або «регулятори водно-сольового і кислотно-основного стану».

У зв’язку з цим актуальна класифікація, запропонована А.Н. Філатовим і Ф.В. Баллюзек ще в 1973 році. Вона враховує фізико-хімічну природу препаратів, при цьому вказуються їх реологічні властивості і вплив на діурез.

Класифікація препаратів інфузійної терапії залежно від їх фізико-хімічних властивостей.

Групи:

• Кристалоїди;
• Колоїди;
• Емульсії.

Кристалоїди

• Сольові розчини без органічних аніонів (ізотонічний розчин NaCl, розчин Рінгера, розчин Рінгера-Локка, Трисоль);
• Сольові розчини, що містять органічні аніони (Рінгер-лактат, Складний лактат, Лактосол, Дисоль, Ацесоль, Хлосоль, Квартсоль, Іоностеріл та ін);
• Вуглеводи (розчини глюкози);
• Препарати на основі багатоатомних спиртів:
  – шестиатомні спирти (Манітол, Сорбітол, Манітол + Сорбітол, Реосорбілакт, Сорбілакт);
  – п’ятиатомні спирти (Лактосил, Ксилат, Глюксил);
• Речовини, що містять аміногрупу (Трисамін, Трометамол композитум);
• Амінокислоти:
  – білкові гідролізати (Гідролізат казеїну, Амінокровін, Гідролізин, Гідролізин-2, Фібріносол, Амікін та ін);
  – суміші синтетичних кристалічних амінокислот (Амінол, Аміносол, Амінон, Інфезол, Поліамін, Панамін, Вамін, Левамін, Аміноплазмаль та ін.)

Колоїди

• Препарати на основі полівінілпіролідону (Гемодез, Гемодез Н, Неогемодез, Перістон-Н, Неокомпенсан);
• Препарати на основі поліспиртів (Полідез, Поліоксідин);
• Декстрани:
  – середньомолекулярні (Поліглюкін, Неорондекс, Макродекс, Інтрадекс, Декстран, Плазмодекс, Лонгастерил 70;
  – низькомолекулярні (Реополіглюкін, Реомакродекс, Ломодекс, Лонгастеріл 40, Декстран-40000, Гемодекс);
  – інші препарати на основі декстранів (Антеглюкін, Декстран-1000, Гаптен-декстран, лонгастерил 70 з електролітами, Поліглюсоль, Рондеферрін, Рондекс, Рондекс-М, Поліфер, Реоглюман);
• Препарати на основі гідроксиетилкрохмалю (ГЕК):
  – тетракрахмали (Волютенз, Волювен, Волекам);
  – пентакрахмали (Гекодез, Рефортан, Рефортан Плюс, ХАЕС-Стерил, Інфукол, 6 – HES, Полігідроксіетілкрахмал);
  – хетакрахмали (Плазмастеріл, Стабізол, Гемохез).
• Білкові препарати:
  – Препарати желатину (Желатиноль, Геможель, Плазможель, Желатиноль декальцінований, Геліфундол, Желофузал, Желофузін, Фізіожель та ін);
  – Нативні білки (Протеїн, Альбумін);
  – Препарати на основі гемоглобіну (Ерігени, Геленпол).

Емульсії

• Емульсії перфторвуглеців («Fluosol-DA», Перфторан);
• Жирові емульсії (Інтраліпід, Ліповеноз, Веноліпід, Ліпомул, Емульсан).

На закінчення хочеться відзначити, що з точки зору фізичної хімії назви основних груп – кристалоїди, колоїди і жирові емульсії – вживаються не зовсім правильно. Більш точними назвами були б назви істинних розчинів і молекулярних дисперсій (розчинів солей, вуглеводів, спиртів і амінокислот). Однак у медицині тривіальні терміни приживаються досить міцно, тому всі дотримуються звичної термінології.

Михайло Любко

Література:

Інфузійна терапія, теорія і практика. Н.І. Гуменюк, С.І. Кіркілевський

Книга плюс, 2004.