Освоєння серцево-легеневої реанімації у дітей вкрай необхідно для кожного медичного працівника, так як від правильно наданої допомоги залежить життя дитини.

Для цього потрібно вміти діагностувати термінальні стани, знати методику проведення реанімації, виконання всіх необхідних маніпуляцій в необхідній послідовності аж до автоматизму.

Методи надання допомоги при термінальних станах постійно удосконалюються. У 2010 році на міжнародній асоціації AHA (American Heart Association), після довгих обговорень були видані нові правила проведення серцево-легеневої реанімації.

Зміни в першу чергу торкнулися послідовності проведення реанімації.
Замість раніше проведеного АВС (airway, breathing, compressions) тепер рекомендують CAB (масаж серця, прохідність дихальних шляхів, штучне дихання).
Нові рекомендації видані в основному для дорослих і тому потребують деякої корекції для дитячого організму.

Тепер розглянемо невідкладні заходи при клінічній смерті.

Діагностувати клінічну смерть можна за такими ознаками: відсутнє дихання, відсутній кровообіг (не визначається пульс на сонній артерії), розширенні зіниці (нема їх реакції на світло), свідомість не визначається, рефлекси відсутні.

Якщо діагностовано клінічну смерть потрібно:

• Зафіксувати час, коли настала клінічна смерть і час початку проведення реанімації;
• Подати тривогу, покликати на допомогу реанімаційну бригаду (одна людина не в змозі надати реанімацію якісно);
• Оживлення потрібно починати негайно, не витрачаючи час на аускультацію, вимірювання артеріального тиску та з’ясовування причин термінального стану.

Послідовність серцево-легеневої реанімації:

1. Починається реанімація непрямим масажем серця не залежно від віку. Особливо це стосується, якщо проводить реанімацію одна людина. Відразу рекомендують 30 компресій поспіль до початку штучної вентиляції.

Якщо реанімацію проводять люди без спеціальної підготовки, то робиться тільки масаж серця без спроб штучного дихання. Якщо реанімацію проводить команда реаніматологів, то закритий масаж серця робиться одночасно з штучним диханням, уникаючи пауз (без зупинок).

Стиснення грудної клітини повинні бути швидкими і рішучими, у дітей до року на 2 см,
1-7 років на 3 см, старше 10 років на 4 см, у дорослих на 5 см. Частота стиснень у дорослих і дітей до 100 разів на хвилину.

У немовлят до одного року масаж серця проводиться двома пальцями (вказівним і безіменним), з 1-го року до 8-ми років однією долонею, старшим дітям двома долонями.
Місце компресії – нижня третина грудини.

2. Відновлення прохідності дихальних шляхів (airways).

Необхідно очистити дихальні шляхи від слизу, вивести нижню щелепу вперед і вгору, незначно закинути голову назад (при травмі шийного відділу це робити протипоказано), під шию підкласти валик.

3. Відновлення дихання (breathing).

На догоспітальному етапі проводиться ШВЛ методом:

• “з рота в рот і ніс” – у дітей до 1-го року;
• “з рота в рот” – у дітей старше 1 року.

Співвідношення частоти дихання до частоти поштовхів:

• Якщо проводить реанімацію один рятувальник то співвідношення 2:30;
• Якщо проводять реанімацію кілька рятувальників, то вдих роблять кожні 6-8 секунд, не перериваючи масаж серця.

Істотно полегшує ШВЛ введення воздуховоду або ларенгіальной маски.

На етапі лікарської допомоги для ШВЛ використовують ручний дихальний апарат (мішок Ambu) або наркозний апарат.

Інтубація трахеї повинна бути з плавним переходом, дихаємо маскою, а потім інтубуєм. Інтубація проводиться через рот (оротрахеальной спосіб), або через ніс (назотрахеальний спосіб). Який спосіб використовувати залежить від захворювання і пошкоджень лицьового черепа.

4. Введення медикаментів.

Медикаменти вводяться на тлі проведення  закритого масажу серця і ШВЛ.

Шлях введення бажано – внутрішньовенний, при неможливості – ендотрахеальний або внутрішньокістковий.

При ендотрахеальному введенні доза препарату збільшується в 2-3 рази, розводиться препарат на фізіологічному розчині до 5-ти мл і вводиться в інтубаційну трубку через тонкий катетер.

Внутрішньокістково голку вводять в передню поверхню  гомілкової кістки. Може використовуватися голка для спінальної пункції з мандреном або кісткомозкова голка.

Внутрішньосерцеве введення у дітей зараз не рекомендують, із за можливих ускладнень (геміперікард, пневмоторакс).

При клінічної смерті використовують такі лікарські засоби:

• Адреналіну гідротартат 0,1% р-р в дозі 0,01 мл/кг (0,01 мг/кг). Препарат можна вводити кожні 3 хвилини. На практиці розводять 1 мл адреналіну фізіологічним розчином 9 мл (загальний об‘єм 10 мл). З отриманого розведення вводять 0,1 мл/кг. Якщо відсутній ефект після дворазового введення дозу збільшують вдесятеро (0,1 мг/кг).
• Раніше вводили 0,1% р-р атропіну сульфату 0,01 мл/кг (0,01 мг/кг). Тепер його не рекомендують при асистолії і електромеханічній дисоціації у зв’язку з відсутністю терапевтичного ефекту.
• Введення бікарбонату натрію раніше було обов’язковим, в даний час тільки за показами (при гіперкаліємії або важкому метаболічному ацидозі).  Доза препарату 1 ммоль / кг маси.
• Препарати кальцію не рекомендуються. Призначаються тільки, коли зупинка серця викликана  передозуванням антагоністами кальцію, при гіпокальціємії або гіперкаліємії. Доза CaCl2 – 20 мг/кг.

5. Дефібриляція.

Хочеться відзначити, що у дорослих дефібриляція відноситься до першочергових заходів і повинна починатися одночасно з закритим масажем серця.

У дітей фібриляція шлуночків зустрічається близько у 15% від усіх випадків зупинок кровообігу і тому застосовується рідше. Але якщо фібриляцію діагностовано, то її треба проводити якомога швидше.

Розрізняють механічну, медикаментозну, електричну дефібріляціі.

• До механічної дефібріляціі відноситься прекардіальний удар (удар кулаком по грудині). Зараз в педіатричній практиці не використовується.
• Медикаментозна дефібриляція полягає в застосуванні антиаритмічних препаратів – верапамілу 0,1-0,3 мг/кг (не більше 5 мг одноразово), лідокаїну (у дозі 1 мг/кг).
• Електрична дефібриляція є найефективнішим методом і найважливішим компонентом серцево-легеневої реанімації.
  Рекомендується проводити електричну дефібриляцію серця з трьох розрядів
  (2Дж/кг – 4 Дж/кг – 4 Дж/кг). Якщо немає ефекту, то на тлі триваючих реанімаційних заходів можна проводити другу серію розрядів знову починаючи з 2Дж/кг. Під час проведення дефібріляціі потрібно відключити дитину від діагностичної апаратури і респіратора. Електроди розміщують – один праворуч від грудини нижче ключиці, другий лівіше і нижче лівого соска. Обов’язково між шкірою і електродами повинен бути сольовий розчин або крем.

Реанімацію припиняють тільки після появи ознак біологічної смерті.

Серцево-легенева реанімація не починається якщо:

• Після зупинки серця пройшло більше 25 хвилин;
• У хворого термінальна стадія невиліковної хвороби;
• Хворий отримав повний комплекс інтенсивного лікування, і на цьому тлі сталася зупинка серця;
• Констатована біологічна смерть.

На закінчення хочеться відзначити, що проведення серцево-легеневої реанімації має проводитись під контролем електрокардіографії. Вона є класичним методом діагностики при таких станах.

На стрічці електрокардіографа або моніторі можуть спостерігатися одиничні серцеві комплекси, крупно або дрібнохвильова  фібриляція, ізолінія.

Буває, реєструється нормальна електрична активність серця за відсутності серцевого викиду. Такий вид зупинки кровообігу називається –  електромеханічна дисоціація (буває при тампонаді серця, напруженому пневмотораксі, кардіогенному шоці та ін.).

У відповідності з даними електрокардіографії можна більш точно надавати необхідну допомогу.

Михайло Любко