Скарлатина

Скарлатина – одна із форм стрептококової інфекції, яка супроводжується висипаннями, ангіною, гіпертермією, і частими ускладненнями інфекційно-алергічного, стрептококового генезу.

Збудником скарлатини є β гемолітичний стрептокок (S.pyogenes).

Спочатку трохи про стрептококи.

Стрептококи – грампозитивні мікроорганізми з сімейства лактобацил.

Стрептококи поділяються (від можливості гемолізувати еритроцити):

β стрептококи (повний гемоліз);
α стрептококи (частковий гемоліз);
γ стрептококи (відсутність гемолізу).

Також стрептококи поділяються на групи (в залежності від складу своєї оболонки) – А, В, С, D і т. д. (всього 21группа).

Найбільш значима група А, до якої входить β гемолітичний стрептокок S.pyogenes.

Стрептококи продукують гемолізини, ферменти, токсини. Стрептококовий токсин має 2 фракції – термостабільний і термолабільний. Термолабільній фракції відводиться найбільш важлива роль у розвитку скарлатини.

Клінічні форми стрептококів:

Streptococcus pyogenes – β стрептокок, групи А.
Викликає: фарингіти, ангіни, хронічні тонзиліти, кон’юнктивіти, інфекції шкіри, рани, гломерулонефрит, ревматизм;
Streptococcus agalactiae – β стрептокок, групи B.
Викликає: сепсис новонароджених, менінгіти, остеомієліти, пневмонії;
Streptococcus dysgalactiae – β стрептокок, групи С.
Викликає: нефрити, септицемії;
Enterococci – γ стрептокок, групи D.
Викликає: сепсис новонароджених, захворювання сечової системи;
Streptococcus canis – β стрептокок, групи G.
Викликає: інфекції породіль, інфекції шкіри, ран, ендокардити, гнійні артрити;
Streptococcus pneumonia – α стрептокок , не кваліфікований.
Викликає: пневмонії, отити, синусити, менінгіти.

Шляхи передачі інфекції:

Повітряно-крапельний шлях (при чханні, кашлі, розмові);
Аліментарний шлях (харчовий, через продукти);
Контактно – побутовий шлях (білизна, іграшки, посуд). Можлива передача через треті особи (предмети побуту, забруднені руки).

Хворий на скарлатину заразний для оточуючих протягом трьох тижнів від початку захворювання (найбільш небезпечний в перші дні хвороби).

Сприйнятливість до скарлатини у людей висока. Хворіють ті, у кого відсутній антитоксичний імунітет. Після захворювання виробляється типоспецифічний імунітет, але можливе і повторне захворювання від іншого серовара стрептокока.

Форми скарлатини:

Типова форма (при якій є класичні симптоми з локалізацією запалення в області мигдалин);
Атипові форми:
– ранова, опікова (ангіна при цьому відсутня);
– стерта (температура тіла субфебрильна, ангіна катаральна, висип мало виражений);
– токсико-септична форма (розвивається зазвичай у дорослих, має бурхливий початок з розвитком важких, септичних ускладнень з ураженням серця, нирок і судин).

Виділяють чотири періоди типової скарлатини:

Інкубаційний період;
Початковий період;
Період висипань;
Період рековалесценціі.

Інкубаційний період.

Триває від кількох годин до 7 днів.

Початковий період.

Вважається від початку захворювання до появи висипань. Він зазвичай короткий. Тривалість від кілька годин до 1-2 діб.

Основні симптоми цього періоду:

Ангіна (характерна обмежена гіперемія ротоглотки з енантемою м’якого піднебіння, біль у горлі);
Інтоксикація (млявість, підвищення температури тіла, блювота, головний біль).

Період висипань.

Характерним симптомом скарлатини є висипання. Екзантема дрібноточкова у вигляді дрібних розеол розміром 1-2 мм, розташованих близько одна від одної. Крім типових висипань можливі рожеві дрібно папульозні висипання.

Почерговість висипань (зазвичай):

Шия;
Верхня частина грудей;
Тулуб;
Кінцівки.

Колір висипань спочатку яскраво – червоний, до 3-4 дня стає блідо-рожевим. У деяких хворих на 2-3 день висипання майже непомітні.

Може бути гіперемія шкіри, яка триває кілька днів. При сучасному протіканні скарлатини гіперемія шкіри може бути відсутня.

Характерна певна локалізація висипань:

Згинальні поверхні кінцівок;
Живіт;
Бокові поверхні грудей;
Внутрішня поверхня стегон;
Пахвові і пахові складки.

У цих областях висипання бувають більш яскравими, рясними і довго зберігаються.

Можлива поява дрібних петехій, які утворюють геморагічні стрілки (симптом Пастіа). Вони залишаються тривалий час і після зникнення висипань.

Шкіра в більшості хворих стає сухою. Це виникає внаслідок гіпертрофії волосяних фолікулів.

Для скарлатини характерно:

Білий дермографізм;
«Симптом долоні» (при натисканні долонею на шкіру висип в цьому місці тимчасово зникає);
Симптоми гумки і джгута Кончаловського-Румпеля-Лееде (дрібні точкові крововиливи в місцях, де шкіра піддається тертю одягом);
Симптом Філатова (рум’яні щоки, малиновий колір губ, блідість носо-губного трикутника);
Зміни на язику. У перші дні він обкладений білим нальотом, потім до 5 дня він очищається і на його поверхні (яскраво-малинового кольору) виступають збільшені сосочки. «Малиновий язик» зберігається кілька днів, а «сосочковий язик» – кілька тижнів;
Зміни на слизовій ротоглотки – відмічається її обмежена гіперемія. Її верхня межа проходить по піднебінним дужкам біля основи язичка. Над лінією гіперемії може бути енантема у вигляді точкових крововиливів.
Розвивається ангіна, яка буває: катаральною, фолікулярною, лакунарною і некротичною. Ангіна супроводжується болем у горлі. Регіональний лімфаденіт виникає рідше, ніж ангіна.
Пластинчасте лущення шкіри, яке виникає на 2-3 тижні хвороби. Лущення починається з долонь і підошов. На кінцівках шкіра лущиться пластами, на тулубі великими лусочками;
Зміни серцево-судинної системи.
У початковому періоді: тахікардія, підвищення АТ.
Через 5-6 днів можуть бути: аритмії, розширення меж серця, зниження артеріального тиску, поява систолічного шуму на верхівці. Вислуховується розщеплення або акцент II тону над легеневою артерією. Ці зміни пов’язані в першу чергу з порушенням в вегетативній нервовій системі, а не з ураженням самого серця.

Період рековалесценціі.

Висипання зникають з певною закономірністю. Спочатку згасає гіперемія і блідне колір висипання, потім висипання майже повністю зникають на спині, грудях, але залишаються рясними в ділянках типової локалізації.

Гіперемія щік починає зникати з 2- 3-го дня хвороби, але носо-губний трикутник може залишатися блідим до 6- 7-го дня. Симптом Пастіа зникає до кінця 1-го – початку 2-го тижня.

Гіперемія слизової оболонки ротоглотки зазвичай триває шість днів, а регіональний лімфаденіт п’ять днів від початку захворювання.

Розділяють скарлатину по тяжкості:

Легка форма.

Помірна інтоксикація, температура тіла підвищується до 38 градусів, ангіна катаральна, висипання на шкірі незначні, клінічні симптоми тривають протягом 5 днів, стан задовільний;

Середньо – важка форма.

Виражена інтоксикація, температура тіла підвищується до 39 – 40 градусів, ангіна лакунарна, фолікулярна, висипання на шкірі інтенсивні, клінічні симптоми протягом 7 днів, розвиваються ускладнення;

Важка форма.

Значно виражена інтоксикація, температура тіла підвищується до 40 градусів і вище, можливі судоми, порушення свідомості, менінгеальні симптоми, геморагічні висипання, висипання з ціанотичним відтінком, розвиваються ускладнення;

Септична форма.

При цій формі стан вкрай важкий. Розвивається некротичний назофарингіт, некротична ангіна, різні септичні ускладнення.

Лабораторно:

У загальному аналізі крові визначається: лейкоцитоз, підвищення ШОЕ, зсув формули вліво, нейтрофельоз, еозинофілія;
Бактеріологічне дослідження – з ротоглотки виділяється гемолітичний стрептокок групи А;
Серологічне дослідження – визначається наростання титрів антистрептолізина О в динаміці;
Для експрес -діагностики застосовують РКА, яка виявляє антигени стрептококів.

Лікування.

Лікування скарлатини в основному проводиться в амбулаторних умовах.

Стаціонарному лікуванню підлягають:

Важка форма захворювання;
При наявності ускладнень скарлатини (гнійний лімфаденіт, отит тощо);
При наявності епідемічних показів (діти з дитячих будинків, санаторіїв, шкіл-інтернатів, і т.д.).

Призначаються:

Протягом всього гострого періоду – ліжковий режим.
Антибіотикотерапія:
– при легкій формі пеніциліни або макроліди;
– при середньо – важкій формі – пеніциліни;
– при тяжкій формі – цефалоспорини I – II генерації, ванкоміцин, кліндаміцин.
Курси антибіотиків:
– при легкій формі – 10 днів (перорально);
– при середньо – важкій формі 10-14 днів (в/м, в/в);
– при тяжкій формі – 10-14 днів (в/в).
Дезінтоксикаційна терапія:
– при легкій формі – ентеральна регідратація;
– при середньо – важкій і важкій формі – інфузійна терапія (глюкозо – сольовими розчинами).
Засоби місцевої терапії: тубус – кварц, полоскання горла з використанням евкаліпта, календули, ромашки і т.д..
Антигістамінні препарати.
Жарознижуючі препарати (ібупрофен, парацетамол).
Препарати, які зміцнюють стінку судин (аскорутин, галаскорбін).

Ускладнення скарлатини.

Ускладнення можуть бути як гнійними, так і алергічними.

Гнійні ускладнення зустрічаються протягом усього захворювання, а алергічні в другому періоді хвороби.

Також розрізняють ранні та пізні ускладнення.

До ранніх ускладнень відносяться:

Паратонзилярний абсцес;
Гнійний отит;
Гнійний лімфаденіт;
Синусити;
Фарингіт;
Розвиток «токсичного серця»;
Транзиторне ураження кровоносних судин та нирок.

До пізніх ускладнень відносяться:

Ревматизм;
Гломерулонефрит;
Хорея Сиденгама.

Хворому скарлатиною на 3, 7, і 14 день хвороби необхідно зробити аналіз сечі, а на 7-14 день – загальний аналіз крові, на 14 – день – мазок із зіву на стрептокок. За показами призначають ЕКГ, консультацію кардіолога, нефролога, отоларинголога.

Деякі епідеміологічні заходи при скарлатині:

Якщо зареєстрований випадок скарлатини в дитячому закладі – накладається карантин на 7 днів з моменту останньої ізоляції хворого;
Діти, які не захворіли, але були в контакті з хворими на скарлатину – не допускаються в колектив протягом 7 днів з моменту останнього спілкування з хворим.
Дітей перехворілих скарлатиною не допускають в дитячі колективи протягом 21 дня (або через 12 днів після клінічного одужання);
«Контактним » з хворими на скарлатину проводять санацію томіцідом (полоскання горла 4-5 разів на день) протягом 5 діб.

На закінчення хочеться відзначити, що скарлатина є небезпечним захворюванням в першу чергу своїми ускладненнями, які не залежать від форми і перебігу захворювання. На думку
Н. Ф. Філатова, скарлатина відноситься до числа найбільш підступних хвороб, тому до неї треба ставитися з усією відповідальністю.

Михайло Любко