Ротавірусна інфекція у дітей

Ротавірусна інфекція у дітейРотавірусна інфекція у дітей – гостре інфекційне захворювання, викликане вірусом сімейства реовірусів, роду ротавірусів, яке характеризується синдромом інтоксикації, розладами з боку травного тракту, ураженням верхніх дихальних шляхів.

Етіологія

Відкриття ротавірусів пов’язують з ім’ям австралійської дослідниці R.Bishop. У 1973 році під час досліджень під електронним мікроскопом зрізу епітеліальних клітин дванадцятипалої кишки дитини, хворої на гострий ентерит, вдалося виявити вірусоподібні частки.

Назва «ротавірус» було запропонована T.Flewett від латинського слова roto (колесо). Ця назва вдало характеризує морфологію віріонів, які під електронним мікроскопом схожі на колесо з чітким зовнішнім обідком. Вірусні частинки мають дві білкові оболонки – зовнішній і внутрішній каскад, містять РНК.

У складі вірусу відсутні ліпіди, що призводить до підвищеної  їх стійкості до впливу факторів навколишнього середовища, ефіру, хлороформу, ультразвуку.

Чутливі ротавіруси до впливу 95% етанолу, формальдегіду, гіпохлорит натрію, сильних кислот і лугів.

Встановлено, що ротавірус має три основних антигена: VP-3, VP-6, VP-7.

  • VP-3- вірусний гемаглютинін. Він сприяє проникненню вірусу в клітину. Визначає його тропність, інфекційну активність і вірулентність.
  • VP-6 – основний антиген вірусу. Він складає до 80% всієї білкової маси. Це основний групоспецифічний антиген.
  • VP-7 – типоспецифічний антиген. Він сприяє прикріпленню вірусу, викликає утворення віруснейтралізуючих антитіл.

За характером типоспецифічного антигену всі ротавіруси ділять на 5 груп: A, B, C, D, E.

Ротавіруси, які викликають захворювання у людей відносяться до чотирьох серотипів групи А. Найбільше значення в патології людини має 1-й серотип.

Епідеміологія

Ротавіруси є провідними етіологічними агентами гострого гастроентериту у дітей. Джерелом інфекції є хвора людина і вірусоносій. Виділення вірусу з фекаліями починається з моменту появи перших клінічних симптомів захворювання і досягає максимуму на 3-5 день. Потім концентрація вірусу у фекаліях швидко падає і зникає на 7-10 день захворювання.

Тривалий час виділяється вірус у дітей з порушеннями імунітету, при наявності супутніх захворювань. З епідеміологічної точки зору найбільшу небезпеку викликають вірусоносії. Рівень вірусоносійства відносно невеликий і коливається від 1,5 до 9%. Найчастіше вірусоносіями є діти після 2 років і дорослі.

Основним механізмом передачі ротавірусної інфекції є фекально-оральний, особливо контактно побутовий. Можливе зараження внаслідок вживання інфікованої води, харчових продуктів.

Виділення вірусу у високих титрах з фекалій хворого, висока стійкість у навколишньому середовищі, висока контагіозність створюють умови для внутрішньолікарняного поширення інфекції. Провідну роль у передачі інфекції в стаціонарі відіграє персонал. Встановлено можливість персистенції ротавірусів в пологових будинках.

Ротавірусна інфекція висококонтагіозна. Інфікування трапляється внаслідок контакту з хворим в 50-60% випадків.

Ротавірусною інфекцією хворіють переважно діти у віці від 4 міс. до 2 років. У дітей перших місяців життя і новонароджених визначається високий рівень противірусних антитіл, пов’язаних з пасивним імунітетом, отриманим трансплацентарно від матері. Впродовж першого півріччя напруженність імунітету падає, а потім досягає максимуму у віці від 3 років (40% дітей).

Імунітет при ротавірусній інфекції типоспецифічний. Повторні захворювання можуть відбутися у разі інфікування різними серотипами вірусів.

Клініка

Інкубаційний період від 1 до 5 діб. У більшості випадків початок хвороби гострий, всі симптоми розвиваються в першу добу.

Найбільш патогномонічним для ротавірусної інфекції є зміни з боку травного тракту. При цьому розвивається гастроентерит або ентерит. Випорожнення водянисті, слабо забарвлені, пінисті з різким запахом, без патологічних змін (може бути незначна кількість слизу).

У деяких хворих випорожнення бувають по типу «рисового відвару». Частота випорожнень від 5 до 20 разів на добу. Характерні імперативні (невідкладні) позиви до дефекації, які виникають раптово і супроводжуються бурчанням в кишечнику. Стілець завершується гучним відходженням газів. Після дефекації хворому стає легше. Тривалість діареї до 7-10 днів.

Блювота є частим симптомом і відзначається в 80% випадків хворих на ротавірусну інфекцію. Зазвичай блювота і рідкі випорожнення виникають одночасно. Блювота може повторюватися, але триває короткочасно (1-2 дні).

Також діти скаржаться на болі в животі. Найчастіше біль постійного характеру, але може бути приступоподібна.

Температура тіла як правило підвищується до 38-390 С і нормалізується на 3-4 день хвороби. Типовими ознаками інтоксикації є млявість, слабкість, головний біль, адинамія.

У частини хворих з 3-4 дня дисфункції кишечника з’являються катаральні явища. Респіраторний синдром характеризується зернистістю і помірною гіперемією зіва. Респіраторні зміни менш виражені, ніж при ГРВІ, короткочасні і не мають тенденції до наростання.

Внаслідок втрати води та електролітів розвивається зневоднення організму (частіше ізотонічний ексікоз I – II ступеня).

Ротавірусна інфекції у новонароджених та дітей раннього віку.

Ротавірусна інфекція у новонароджених викликається особливим типом ротавірусу, який має особливості в нуклеотидній послідовності 4-го гена, що кодує білок VP-3.

Білок VP-3 кодує вірулентність збудника. Крім цього у новонароджених спостерігається низька активність ферментів травного тракту і протективна дія материнського молока. Сказане зумовлює розвиток легких форм захворювання з поступовим розвитком симптомів.

На відміну від новонароджених у дітей раннього віку протікання ротавірусної інфекції важче (більше важких форм). Захворювання починається гостро. Однак у третини хворих можливий поступовий розвиток симптомів з максимальним проявом їх на 3-4-й день хвороби. Важкі форми супроводжуються вираженими симптомами інтоксикації (адинамія, млявість, анорексія, мармуровість шкіри, ціаноз, судоми).

У початковий період хвороби ексікоз реєструється в 1/3 хворих. У розпалі хвороби симптоми ексикозу досягають свого максимуму. У більшості випадків спостерігається зневоднення організму II – III ступеня. У третини хворих протікання ротавірусної інфекції може бути одночасно з бактеріальним ураженням кишечника. У такому випадку в стільці з’являються патологічні домішки (слиз, кров, гній).

Тривалість хвороби дітей раннього віку становить 10-14 днів.

Лабораторна діагностика спрямована на виявлення ротавірусу у фекаліях за допомогою електронної мікроскопії в перші дні захворювання.

Методом імуноферментного аналізу, латекс-агглютінаціі, реакції коагглютінаціі можна виявити ротавірусний антиген у фекаліях на 5-6-й день захворювання.

Специфічні антитіла в крові визначають за допомогою реакції нейтралізації вірусу і РГГА з ротавірусним антигеном. Діагностичним критерієм вважається титр 1:16.

Диференціальна діагностика

Ротавірусну інфекцію необхідно відрізняти від ентериту і гастроентериту бактеріальної та іншої вірусної етіології. Ротавірусний гастроентерит моносиндромний. На відміну від холери супроводжується болями в животі, метеоризмом, яскраво-жовтими, пінистими випорожненнями з різким запахом і ураженням верхніх дихальних шляхів.

Сальмонельоз супроводжується більш вираженим синдромом інтоксикації, випорожнення зеленого кольору з домішкою слизу і крові, гепатолієнальним синдромом.

На відміну від гастроентериту іншої етіології протікання ротавірусної інфекції більш тривале, ураження кишкового тракту більш виражено.

Лікування

Рекомендується дієта з обмеженням вуглеводів, молока, солодощів. Паралельно з обмеженням вуглеводів збільшують кількість білка за рахунок рисових і гречаних круп, протертого м’яса, сиру.

Показано призначення сорбентів і еубіотиків.

Серед еубіотиків перевага у лактобактеріальних препаратів (лактобактерин, ацилакт та ін.), Що пов’язано з замісною дією лактази.

Найбільш оптимальним для хворих з ротавірусною інфекцією є призначення таких препаратів, як холестирамін і смекта. Вони не тільки сорбують токсичні елементи, жовчні кислоти, а сорбують самі ротавіруси. Також захищають ентероцити від проникнення вірусу в клітину.

У хворих з ексікозом важлива регідратаційна терапія, яка проводитися як орально, так і парентерально в залежності від ступеня зневоднення. Регідратаційна терапія проводиться за загальними правилами.

При вираженій діареї одночасно з регідратацією призначають препарати, які сприяють зменшенню секреції води в порожнину кишечника. До них відносяться лоперамід, імодиум, реасек.

З етіологічних засобів можна використовувати арбідол, анаферон дитячий, α-лейкоцитарний інтерферон.

Профілактика

Специфічна профілактика полягає в проведенні вакцинації.
Існують дві вакцини, які приймають орально (містять ослаблений живий вірус). Вакцинація в 6 міс. і ревакцинація через місяць.

З неспецифічних засобів профілактики використовують дотримання санітарно-гігієнічних норм, раннє виявлення та ізоляція хворих, дезинфікуючі засоби.

 Михайло Любко

Література:

  • Інфекційні хвороби у дітей. А.М. Михайлова, Л.О. Трішкова, С.О. Крамарєв, С.М. Кочеткова. Київ 2000 рік.
  • Інфекційні хвороби у дітей. В.Ф. Учайкін, Н.І. Нісевіч, О.В. Шамшева. Москва 2011 рік.

Навигация по записям:



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *