Лямбліоз у дітей

Лямбліоз у дітейЛямбліоз - захворювання, що обумовлене інфікуванням найпростішими.
Епідеміологія. За даними ВООЗ близько 20-25% дітей інвазовані лямбліями, що в 3 рази вище, ніж у дорослих. Інфікованість лямбліями у дитячих колективах може досягати 50-80%. Основним джерелом зараження є людина, додатковим - кішки, собаки, пацюки, що поїдають фекалії людини.

Клінічна класифікація. Всесвітня організація охорони здоров'я характеризує лямбліоз наступним чином:

1. Кожний випадок інвазії лямбліями (безсимптомний чи з клінічними проявами), метод діагностики - дослідження фекалій та дуоденального вмісту;

2. Лямбліоз з клінічними проявами - діарея, біль чи дискомфорт в животі, які проходять після специфічного лікування; метод діагностики - дослідження фекалій та дуоденального вмісту, а також клінічне обстеження до і після лікування.

У педіатричній практиці розрізняють лямбліозний дуоденіт, лямбліозний ентерит, змішану форма лямбліозу (сполучення дуоденіту і ентериту) і безсимптомне лямбліоносійство, при якому клінічні прояви відсутні. Що стосується лямбліозного холециститу, то цей діагноз цілком справедливо пішов у минуле. Життєдіяльність лямблій у жовчі неможлива, вони неспроможні обумовити розвиток запального процесу біліарної системи. Однак рефлекторний і токсико-алергійний впливи лямблій сприяють виникненню дискінезій жовчного міхура і сфінктерного апарата з наступним можливим розвитком запального процесу.

Етіологія. Вегетативні форми лямблій - трофозоїди - за допомогою присмоктувального диска утримуються на слизовій оболонці дванадцятипалої кишки, де харчуються вуглеводами, молочними продуктами, вітамінами групи В і розмножуються шляхом розподілу.

У товстій кишці лямблії перетворюються на цистні форми (тобто покриваються оболонкою) і виділяються з калом. Трофозоїди зберігаються в зовнішнім середовищі на протязі 30-60 хвилин, цисти - від 9 до 123 днів (у залежності від температури і вологості). Згубний для цист вплив високої або низької (20-25 градусів) температури, прямих сонячних променів у літній час, УФВ з відстані 1 м. протягом 20-30 хвилин. Деззасоби діють лише в концентраціях, що перевищують звичайно використовувані в 5-10 разів. У дворах і дошкільних установах часто джерелом інфікування є пісочниці, що забруднюються кішками і собаками. У верхніх відділах тонкої кишки людини цисти перетворюються на вегетативні форми, які вже через кілька днів здатні розмножуватися розподілом.

Патогенез. На організм людини лямблії викликають різнобічну і по більшій частини несприятливу дію. Рухи лямблій приводять до порушення цілісності слизової оболонки кишки, що в сполученні зі токсично-алергійним ефектом, обумовлює виникнення запального процесу duodenum (дуоденіт) чи нижче розташованих відділів кишківника (ентерит). Подразнюючи слизову оболонку дванадцятипалої кишки, лямблії впливають на моторику жовчного міхура і жовчовивідних шляхів, сприяючи розвитку дискнезії.

До аналогічних порушень приводить гноблення лямбліями вироблення холецистокініну і секретину. Лямблії негативно впливають на нормальну мікрофлору кишківника, сприяючи розвитку дисбактеріозу, у тому числі кандідозного, тому що гриби роду Candida виділяють вітаміни групи В, які необхідні для життєдіяльності лямблій.

Токсико-алергійна і рефлекторна дія лямблій позначається на складі периферичної крові (еозинофілія, лейкоцитоз), стані нервової (вегето-судинна дистонія) і серцево-судинної (функціональні кардіопатії) систем. Однак найбільшою мірою лямблії впливають на травну систему.

Клінічна картина. Лямбліозний дуоденіт і ентерит не мають специфічних, патогномонічних симптомів, однак на тлі дуоденіту чи ентериту в хворих лямбліозом відзначається підвищена салівація, скреготання зубів уночі, часто - нічний енурез (особливо при сполученні з ентеробіозом), еозинофілія, лейкоцитоз, лімфоцитоз, трохи прискорена ШОЕ, нерізко виражена анемія.

Для дуоденіта більш характерний больовий синдром, що характеризується інтенсивним, нападлподібним болем у верхньому відділі живота, нудотою, відрижкою; при пальпації живота визначається болючість у пілородуоденальній зоні. Розлади випорожнень виражені помірно та не у всіх хворих, виключаючи змішану форму захворювання, при якій діарея має місце завжди. Значно виражені прояви інтоксикації: головний біль, втомлюваність, дративлівість, плаксивість, швидка зміна настрою.

Ведучим симптомом лямбліозного ентерита є діарея. Характерні часті смердючі випорожнення, іноді безкольорові, що супроводжуються  вздуттям та гуркотінням живота, нудотою, що посилюються після прийому їжі, болем у животі, частіше біля пупка. Виражені явища інтоксикації, іноді розвивається ексикоз. У ряді випадків захворювання може набути хронічний перебіг с періодами загострення та ремісії.

Позакишечні прояви лямбліоза пов'язані з алергізацією організма, появою кожних висипів та астматичних проявів.
Характер перебігу лямбліоза - гострий, хронічний - у значній мірі обумовлений своєчасною діагностикою та адекватним лікування.

Діагноз лямбліозу грунтується на результатах дослідження калу і вмісту дванадцятипалої кишки.
Дослідження щільного калу можна проводити протягом доби з моменту забору матеріалу, тому що цисти лямблій зберігаються в калі до 10 днів і більш. Рідкий кал варто доставити в лабораторію не пізніше, ніж через 15-20 хвилин після дефекації, тому що вегетативні форми гинуть через 30-60 хвилин. Необхідно провести не менш трьох досліджень калу з інтервалом у 2-3 дні, причому вибірково на цисти лямблій. При наявності дуже щільного калу напередодні ввечері дитині призначається проносне (половина добової дози, наприклад, сульфат магнію з розрахунку 0,5 г на рік життя дитини) і ранком збирається кал для дослідження.

Дуоденальний уміст варто мікроскопіювати в теплому вигляді і краще не в звичайному мазку, а використовуючи метод формалін-ефірного осадження, який більш інформативний.

Для серологічної діагностики лямбліоза використовується метод ІФА імунофлюоресценції. Специфічні антитіла виявляються у крові через 2-4 тижні після зараження.

Використовуються також імунологічні методи дослідження кала тест-системами, які виявляють антигени лямблій за допомогою специфічних антитіл з високим ступенем чутливості та специфічності.

Лікування. Перед проведенням специфічної терапії доцільні наступні заходи: посилення гігієнічного режиму (дотримання правил особистої гігієни, часті купання, миття іграшок, горщиків окропом, чищення килимів і доріжок пилососом); рівнобіжне дослідження дітей на лямбліоз і ентеробіоз, тому що ці захворювання часто сполучаються; обмеження в дієті вуглеводів і молочних продуктів; призначення до початку специфічного лікування тюбажа чи сірчанокислої магнезії усередину, що сприяє розчиненню слизу і доступу препарату до тканин паразита; використання спазмолітиків і теплових процедур для зняття спазму жовчовивідних шляхів.

Специфічне лікування лямбліозу починають при виявленні збудника та наявності клінічних проявів захворювання. Призначення лікування при позитивній імунологічній реакції без дослідження фекалій чи виявленні збудника у дуоденальному вмісті не можна рахувати виправданим, бо однобічна інтерпретація результатів імунології приводить до гіпердіагностики випадків лямбліозу та необгрунтованого призначення специфічного лікування.

Препаратом вибору при лямбліозі є мератин (орнидазол). Він ефективний не тільки при кишковому лямбліозі, але і при лямбліозному дуоденіті, асоційованому з Helicobacter pylori. При гострих формах лямбліозу призначають курс мератина 1 раз на добу на протязі 1-3 діб. Дітям з масою тіла до 35 кг мератин призначають у дозі 40 мг/кг маси на добу при масі тіла понад 35 кг - по 1500 мг на добу.

При хронічних та ускладнених формах лямбліоза мератин призначають дітям з масою тіла до 35 кг по 25-30 мг/кг маси на добу у 2 прийоми, з масою тіла понад 35 мг- у дозі 1000 мг в 2 прийоми на протязі 5 діб. У перший день призначають половинну дозу препарату. Через 7-10 діб курс лікування мератином бажано повторити. Ефективність лікування мератином складає 98-99%. При важкому рецидивуючому перебігу лямбліозу можливе парентеральне введення мератина (орнидазола).

З інших проти лямбліозних препаратів перш за все привертає увагу ворміл (албендазол). Ворміл являє собою високоефективний препарат при моно та полі інвазіях, який діє як на дорослих паразитів, так і на яйця та личинки. Його варто використовувати при сполучені лямбліоза з ентеробіозом та іншими гельмінтозами. Добова доза ворміла для дітей складає 200 мг. Препарат приймають 3 дні поспіль через 1 годину після прийому їжі, бажано після легкої вечері.

Деякі автори при лікуванні лябліоза віддають перевагу макмирору (ніфуратель) - утворення 5-нітрофурана. Препарат швидко всмоктується, досягаючи максимальної концентрації в плазмі на протязі 2 годин, виводиться зі організму головним чином нирками. Механізм дії ніфурателя заключається у блокуванні низки ензимів та інгібуванні синтезу білку у рибосомах. Біодоступність та ефективність препарату перевищують 95%, терапевтична концентрація підтримується на протязі 8-10 годин. Випускається у таблетках по 200 мг. Для лікування лямбліозу призначається дітям зі розрахунку 15 мг/кг маси тіла 2 рази на добу на протязі 5-7 днів. Можливе призначення повторного курсу лікування у тім же дозуванні через 2-3 тижні, що забезпечує практично 100% ефективність.

Інші препарати, що застосовуються при лямбліозі, володіють меншою ефективністю, однак це не виключає їх застосування у деяких випадках.

Метронідазол - вибірково токсичний для анаеробів, інгібуючи ДНК. Максимальна концентрація препарату у крові настає через 3-години, період виведення з плазми - 8-10 годин. Виводиться нирками, а також з жовчю і калом. Випускається у таблетках по 250 та 500 мг та ампулах по 100 мл 0,5% розчину. Добова доза для дітей складає 5 мг на кг/маси тіла 2 рази на день на протязі 5 днів (максимальна добова доза для дітей до 10 років – 500 мг). Курс лікування 5 днів.

Тінідазол (фазіжин) - структурно схожій до метронідазолу, але звичайно краще переноситься. Випускається у таблетках по 150 і 500 мг та розчину для перфузій у флаконах по 100 мл. Дітям до 5 років не призначається.
Старшим дітям звичайно застосовують одноденну схему лікування 50 мг/кг маси тіла 1 раз на добу.

Фуразолідон призначають в добовій дозі з розрахунку 10 мг на кг маси тіла в 3-4 прийоми через 1 годину після їжі протягом 7-10 днів. Ефективність 45-60% .

Амінохинол призначається при відсутності ефекту від лікування іншими препаратами. Проводиться 2 п'ятиденних цикли з перервою в 5 днів. Препарат приймається усередину через 20-30 хвилин після прийому їжі. Добова доза для дітей молодше 1 року - 0,025г; 1-2 років - 0,05г; 3-4 років -0,075г; 5-6 років-0,1г; 7-8 років - 0,15г; 9-12 років - 0,2г; 13-16 років -0,25-0,3 г в 3 прийоми (іноді в 2 прийоми).

При завзятому перебігу лямбліозу рекомендуються:

  • 2 цикли лікування різними препаратами;
  • На тлі основного лікування призначення левамизолу (декарису) з розрахунку 2,5 мг на кг маси тіла хворого 1 раз на тиждень протягом місяця; прийом препарату після вечері, перед сном.
  • На тлі основного лікування однократне призначення ворміла.
  • Протягом 5 днів - ністатин чи леворин на тлі основної терапії. Підтримуюча специфічна терапія проводиться фітозборами:

1.Трава звіробою, квітки безсмертника, кошики пижми - нарівні. Увечері 1 столову ложка збору заливають двома склянками окропу, настоюють. П'ють половину отриманого настою вранці, другу частку - у другій половині дня протягом 2 тижнів.

2. 6-7 зубків часнику подрібнюють, містять до термосу і заливають склянкою киплячого молока. Суміш витримують 1-1,5 години, проціджують. Отриману добову дозу п'ють протягом двох тижнів.

3. 2 чайні ложки здрібнених листків червневої берези (тобто середньої зрілості) заливають склянкою окропу, настоюють 30 хвилин. П'ють по 50 мл 3 рази на день за 30 хвилин до їжі.

При носійстві лямблій показані гігієнічний і дієтичний режим, фітопрепарати протягом двох тижнів, тюбажи зі сульфатом магнію 1 раз на тиждень. Специфічне лікування проводиться при виявленні відповідних змін периферійної крові при відсутності скарг, сполученні лямбліозу з хронічною патологією органів травної системи, виявленні цист лямблій в осіб, зв'язаних з харчовими продуктами, виявленні лямблій у дітей раннього віку.

Контроль ефективності лікування проводиться через 3 тижні: 3 аналізи калу чи одне дуоденальне зондування (у залежності від того, у якім середовищі виявлено лямблій). При вираженій клініці - обов'язкове лікування з приводу дуоденіту чи ентериту.

Прогноз. При своєчасній сбалансованій терапіі - сприятливий.

Профілактика. Необхідне своєчасне виявлення та санація дітей групи ризику, навчання дітей необхідним санітарно-гігієнічним навичкам, ретельний контроль за якістю харчових продуктів та питної води. У дитячих дошкільних закладах слід не рідше, ніж 2 рази на рік проводити обстеження дітей та всього персоналу на лямбліоз, а при виявленні лямблій – проводити відповідну санацію усіх членів колективу та сімей носіїв. Дуже важливе перед проведенням планових профілактичних щеплень дослідити наявність паразитів та обов'язково провести санацію носіїв, без чого ефективність профілактичних щеплень може бути значно знижена.

Диспансерний нагляд. Діти, що перенесли лямбліозний дуоденіт чи ентерит повинні спостережуватися у відповідних групах на протязі 3-х років після останнього курсу лікування.

Література: Педіатрія, В.В.Бережний, Київ, 2013 рік.


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>