Електротравма у дітей

Електротравма у дітей – ураження організму електричним струмом, що супроводжується пошкодженням поверхневих тканин і можливим порушенням діяльності органів і систем аж до стану клінічної смерті. Причиною ураження електричним струмом є як несвідоме, особливо у дітей молодшого віку, торкання електричних  елементів (проводів, контактів, електророзеток та ін.), що знаходяться під напругою, так і випадкове (включаючи ураження блискавкою).

Діти молодшого віку внаслідок анатомо-фізіологічних особливостей організму більш схильні до дії електричного струму (навіть меншої напруги), ніж дорослі. Це пов’язано з тим, що вміст води в організмі у дітей в процентному відношенні вищий і відповідно опір тіла нижчий.

У дітей частіше спостерігаються ураження змінним струмом від 110 В до 220 В. Ураження струмом понад 1000 В зустрічаються рідше.

В залежності від шляху проходження струму через тіло потерпілого залежить клініка захворювання.

Можливі шляхи проходження струму:

  • Рука – нога;
  • Рука – рука;
  • Нога – нога;
  • Рука – голова.

Патофізіологія

При ураженні електрострумом порушується тонус судин, підвищуються їх проникність і ламкість, з’являються їх множинні крововиливи. Проходження струму через серце супроводжується скороченням шлуночків протягом усього періоду впливу. Це може призвести до виникнення аритмій аж до фібриляції і до зупинки серця.

Якщо струм проходить через мозок, виникає апное, яке супроводжується вторинною асфіксичною зупинкою серця. Постійний струм при напрузі більше 500 В викликає більш виражені порушення, які проявляються в електролітичних пошкодженнях тканин і появі опіків.

Діагностика

Опитування очевидців події в багатьох випадках ураження електричним струмом дозволяє швидко діагностувати даний стан і своєчасно вжити невідкладних заходів.

Електротравма може супроводжуватися пошкодженням шкірних покривів і слизових оболонок (опіки) в місцях проходження струму, судорожним скороченням м’язів, порушенням цілісності м’язових і кісткових тканин. Відзначаються також збудження, при більш сильних ураженнях – коматозний стан, ларингоспазм, ДН, артеріальна гіпотензія аж до клінічної смерті.

Виділяють 4 ступеня тяжкості ураження електричним струмом:

  • I ступінь – клінічні ознаки збудження, свідомість збережена, тахікардія, артеріальна гіпотензія;
  • II ступінь – втрата свідомості, артеріальна гіпотензія, аритмія, розвиток шоку;
  • III ступінь – ларингоспазм, артеріальна гіпотензія, ДН, аритмія, розвиток коми;
  • IV ступінь відповідає клінічній смерті.

Місцева пошкоджуюча дія проявляється різними ступенями опіків в місцях входу і виходу струму. За клінічним перебігом електроопіки відрізняються від термічних. При електроопіках ушкодження м’язів, кісток за поширеністю значно перевищують площу ураження шкірних покривів.

Вхідна рана зазвичай обвуглена і западає, проксимально розташовані від неї тканини набряклі. На місці вихідної рани (заземлення шкіри) – поширений тканинний некроз. Дуга опіку відображає зовнішнє проходження струму між двома об’єктами протилежного заряду (джерелом високої напруги і «землею»).

Невідкладна допомога і терапія

Необхідно негайно припинити подальший вплив електричного струму на дитину, звільнити її від контакту з електричними елементами, що знаходяться під напругою. Для цього треба відключити електроенергію, використовуючи вимикач, і перенести потерпілого на безпечну відстань.

Що б при наданні допомоги не потрапити під вплив електроструму, потрібно дотримуватися запобіжних заходів і використовувати токоізолюючі засоби (сухі гумові рукавички, суху довгу дерев’яну палицю, гумові чоботи, суху мотузку і т.д.).

Постраждалого укладають на рівну тверду горизонтальну поверхню, звільнивши грудну клітку від одягу, що стискує рухи.

Інтенсивність заходів з надання першої допомоги залежить від ступеня ураження:

  • При I ступені необхідно заспокоїти постраждалого, застосувати per os седативні (мідазолам 0,3 мг/кг) і знеболюючі (парацетамол 10-15 мг/кг) препарати, напоїти теплим чаєм;
  • При II ступені знеболюючі та седативні препарати вводять дом’язево (седуксен 0,2 – 0,3 мг/кг, анальгін 5-7 мг/кг або 1% розчин омнопона 0,1 мл/рік життя). Довенно швидко вливають плазмозаміщуючі розчини – рефортан, інфукол (10 мл/кг) для корекції АТ. З цією ж метою можна ввести мезатон (1% розчин з розрахунку 0,1 мл на рік життя дитини) дом’язево або підшкірно, показана киснева терапія;
  • При III – IV ступені проводять серцево-легеневу реанімацію, що включає ШВЛ, масаж серця, дефібриляцію, введення медикаментів.

При будь-якому ступені ураження опіки по можливості закривають асептичної пов’язкою (мазевою), попередньо ввівши потерпілому знеболюючі засоби.

Після надання першої допомоги в стані стабільної діяльності життєво важливих систем (серцево-судинної та дихальної) хворого необхідно доставити в ВАІТ.

Ураження блискавкою

Найчастіше блискавка вражає людину під час грози, коли вона стоїть під одиноким деревом, знаходиться на відкритій місцевості, або купається в річці.

Клінічна картина

Цей вид пошкодження за механізмом близький до електротравми.

Для нього характерно:

  • більш виражене ураження шкіри (опіки до 50% площі тіла);
  • більш висока ступінь ураження (III – IV ступеня електротравми);
  • розвиток опікового шоку, синдрому розтрощення тканин, міоглобінурії.

Лікування таке ж, як при електротравмі, але з додаванням глюкокортикоїдів у дозі 2 мг/кг за преднізолоном. Показана госпіталізація в ВАІТ.

У народі існує думка про користь закопування людини після ураження блискавкою. Робити цього категорично не можна, так як відстрочується час надання невідкладної допомоги, порушується кровообіг і дихання, настає охолодження організму.

На закінчення хочеться відзначити, що всі хворі на електротравму, в незалежності від тяжкості стану, госпіталізуються у відділення реанімації. Це пов’язано з тим, що протягом доби після ураження електричним струмом можливий розвиток фібриляції шлуночків (відстрочена фібриляція) і зупинка серця. У стаціонарі необхідно проводити ЕКГ – контроль для виявлення порушень ритму серцевої діяльності.

Михайло Любко

Література:

  • Невідкладні стани у дітей. Ю.В. Вельтищев. Москва 2013 р.
  • Невідкладні стани у дітей. А.Д. Петрушкіна, Л.А. Мальченко. Москва 2010 р.
  • Загрозливі стани у дітей. Е. К. Цибулькін. Санкт-Петербург 1994 р.

Навигация по записям:



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *