Електротравма у дітей – ураження організму електричним струмом, що супроводжується пошкодженням поверхневих тканин і можливим порушенням діяльності органів і систем аж до стану клінічної смерті. Причиною ураження електричним струмом є як несвідоме, особливо у дітей молодшого віку, торкання електричних елементів (проводів, контактів, електророзеток та ін.), що знаходяться під напругою, так і випадкове (включаючи ураження блискавкою).
Діти молодшого віку внаслідок анатомо-фізіологічних особливостей організму більш схильні до дії електричного струму (навіть меншої напруги), ніж дорослі. Це пов’язано з тим, що вміст води в організмі у дітей в процентному відношенні вищий і відповідно опір тіла нижчий.
У дітей частіше спостерігаються ураження змінним струмом від 110 В до 220 В. Ураження струмом понад 1000 В зустрічаються рідше.
В залежності від шляху проходження струму через тіло потерпілого залежить клініка захворювання.
Можливі шляхи проходження струму:
- Рука – нога;
- Рука – рука;
- Нога – нога;
- Рука – голова.
Патофізіологія
При ураженні електрострумом порушується тонус судин, підвищуються їх проникність і ламкість, з’являються їх множинні крововиливи. Проходження струму через серце супроводжується скороченням шлуночків протягом усього періоду впливу. Це може призвести до виникнення аритмій аж до фібриляції і до зупинки серця.
Якщо струм проходить через мозок, виникає апное, яке супроводжується вторинною асфіксичною зупинкою серця. Постійний струм при напрузі більше 500 В викликає більш виражені порушення, які проявляються в електролітичних пошкодженнях тканин і появі опіків.
Діагностика
Опитування очевидців події в багатьох випадках ураження електричним струмом дозволяє швидко діагностувати даний стан і своєчасно вжити невідкладних заходів.
Електротравма може супроводжуватися пошкодженням шкірних покривів і слизових оболонок (опіки) в місцях проходження струму, судорожним скороченням м’язів, порушенням цілісності м’язових і кісткових тканин. Відзначаються також збудження, при більш сильних ураженнях – коматозний стан, ларингоспазм, ДН, артеріальна гіпотензія аж до клінічної смерті.
Виділяють 4 ступеня тяжкості ураження електричним струмом:
- I ступінь – клінічні ознаки збудження, свідомість збережена, тахікардія, артеріальна гіпотензія;
- II ступінь – втрата свідомості, артеріальна гіпотензія, аритмія, розвиток шоку;
- III ступінь – ларингоспазм, артеріальна гіпотензія, ДН, аритмія, розвиток коми;
- IV ступінь відповідає клінічній смерті.
Місцева пошкоджуюча дія проявляється різними ступенями опіків в місцях входу і виходу струму. За клінічним перебігом електроопіки відрізняються від термічних. При електроопіках ушкодження м’язів, кісток за поширеністю значно перевищують площу ураження шкірних покривів.
Вхідна рана зазвичай обвуглена і западає, проксимально розташовані від неї тканини набряклі. На місці вихідної рани (заземлення шкіри) – поширений тканинний некроз. Дуга опіку відображає зовнішнє проходження струму між двома об’єктами протилежного заряду (джерелом високої напруги і «землею»).
Невідкладна допомога і терапія
Необхідно негайно припинити подальший вплив електричного струму на дитину, звільнити її від контакту з електричними елементами, що знаходяться під напругою. Для цього треба відключити електроенергію, використовуючи вимикач, і перенести потерпілого на безпечну відстань.
Що б при наданні допомоги не потрапити під вплив електроструму, потрібно дотримуватися запобіжних заходів і використовувати токоізолюючі засоби (сухі гумові рукавички, суху довгу дерев’яну палицю, гумові чоботи, суху мотузку і т.д.).
Постраждалого укладають на рівну тверду горизонтальну поверхню, звільнивши грудну клітку від одягу, що стискує рухи.
Інтенсивність заходів з надання першої допомоги залежить від ступеня ураження:
- При I ступені необхідно заспокоїти постраждалого, застосувати per os седативні (мідазолам 0,3 мг/кг) і знеболюючі (парацетамол 10-15 мг/кг) препарати, напоїти теплим чаєм;
- При II ступені знеболюючі та седативні препарати вводять дом’язево (седуксен 0,2 – 0,3 мг/кг, анальгін 5-7 мг/кг або 1% розчин омнопона 0,1 мл/рік життя). Довенно швидко вливають плазмозаміщуючі розчини – рефортан, інфукол (10 мл/кг) для корекції АТ. З цією ж метою можна ввести мезатон (1% розчин з розрахунку 0,1 мл на рік життя дитини) дом’язево або підшкірно, показана киснева терапія;
- При III – IV ступені проводять серцево-легеневу реанімацію, що включає ШВЛ, масаж серця, дефібриляцію, введення медикаментів.
При будь-якому ступені ураження опіки по можливості закривають асептичної пов’язкою (мазевою), попередньо ввівши потерпілому знеболюючі засоби.
Після надання першої допомоги в стані стабільної діяльності життєво важливих систем (серцево-судинної та дихальної) хворого необхідно доставити в ВАІТ.
Ураження блискавкою
Найчастіше блискавка вражає людину під час грози, коли вона стоїть під одиноким деревом, знаходиться на відкритій місцевості, або купається в річці.
Клінічна картина
Цей вид пошкодження за механізмом близький до електротравми.
Для нього характерно:
- більш виражене ураження шкіри (опіки до 50% площі тіла);
- більш висока ступінь ураження (III – IV ступеня електротравми);
- розвиток опікового шоку, синдрому розтрощення тканин, міоглобінурії.
Лікування таке ж, як при електротравмі, але з додаванням глюкокортикоїдів у дозі 2 мг/кг за преднізолоном. Показана госпіталізація в ВАІТ.
У народі існує думка про користь закопування людини після ураження блискавкою. Робити цього категорично не можна, так як відстрочується час надання невідкладної допомоги, порушується кровообіг і дихання, настає охолодження організму.
На закінчення хочеться відзначити, що всі хворі на електротравму, в незалежності від тяжкості стану, госпіталізуються у відділення реанімації. Це пов’язано з тим, що протягом доби після ураження електричним струмом можливий розвиток фібриляції шлуночків (відстрочена фібриляція) і зупинка серця. У стаціонарі необхідно проводити ЕКГ – контроль для виявлення порушень ритму серцевої діяльності.
Михайло Любко
Література:
- Невідкладні стани у дітей. Ю.В. Вельтищев. Москва 2013 р.
- Невідкладні стани у дітей. А.Д. Петрушкіна, Л.А. Мальченко. Москва 2010 р.
- Загрозливі стани у дітей. Е. К. Цибулькін. Санкт-Петербург 1994 р.